Близька родичка вовка, з родини собачих. Характерні ознаки лисиці – це відносно короткі ноги, дуже довгий пухнастий хвіст і стиснутий з боків лицьовий відділ черепа. Забарвлення хутра дуже різноманітне, але переважно іржаво-червонувате у верхній частині тіла. Довжина тіла разом з головою досягає 70-78 см, а хвоста 40-50 см. Зір у лисиці поганий, але має прекрасно розвинутий нюх, слух і зорову пам’ять. Живе 15-25 років. Зустрічається всюди, від суцільних лісових масивів і перелісків до відкритих просторів в степу.
Дуже обережний і сторожкий звір. Живлення досить різноманітне. Поїдає від комах, жаб і землерийок – до зайців і птахів. Особливо багато вона їсть мишовидних гризунів. Ласує також різними жуками, ягодами і не гребує падаллю і покидьками.
Живе в норах, веде нічний спосіб життя, а в безлюд¬них місцях і денний. Нора лисиці йде похило на глибину 1-1.5 м і досягає довжини 5-6 м, має один вхід і декілька вихідних отворів.
Лисиці спорюють сім’ю лише на період виведення молодняка. Самці спочатку влаштовують турніри-бійки за володіння самкою, а згодом, через 1.5 місяця, бійку вже за право виховувати її потомство. Після нього пе¬реможець (не обов’язково батько-лис) бере на себе піклування при сім’ю. Приносить здобич подрузі, яка чекає в норі на появу потомства, поділяє турботи з обраницею по вирощуванню і вихованню лисенят (допомагає рити нору, приносить здобич у період, по¬ки мати знаходиться в норі біля новонароджених, потім допомагає годувати і навчати виводок). В лютому у лисиць весільна пора. У кінці березня – квітні самка народжує 5-10 попелясто-сірих лисенят. Вони сліпі й немічні, схожі на малих овчарок-цуценят, але мають хвости з білими кінчиками. Через 16-19 днів вони прозрівають і по¬чинають швидко розвиватись і вже в кінці квітня на початку травня виходять з нори, тут же граються і вигріваються на сонці. А вже в червні вони починають приймати участь у полюваннях разом з батьками. Досягають статевої зрілості в 10-місячному віці.
Лисиця дуже корисна у сільському господарстві, бо винищує дуже багато мишовидних гризунів та має значення як промисловий хутровий звір. Проте в дея¬ких районах лисиця може завдавати значних збитків мисливській фауні, поїдаючи заячий молодняк, яйця і пташенят цінних птахів (куріпок, фазанів) тощо. В таких умовах її кількість регулюється шляхом відстрілу. Отже лисиця, в основному цінний звір, але в останні роки її чисельність різко впала, що може нанести значної шкоди сільському господарству через надмірне роз¬множення мишей. Бо понад 90 % раціону лисиці складають саме мишовидні гризуни, за рік вона виловлює їх не менш 3 тисяч. У пошуках поживи лисиця за ніч може пройти 30- 50 км. Річки долає вплав в межах територій свого полювання вона прокладає постійні стежки (в чагарниках, хлібах, болотах, полях). Водні перепони долає вплав. У пошуках здобичі часто йде проти вітру, щоб почути мишиний запах, шурхіт і писк.
Маючи добру зорову пам’ять, лисиця при найменшій зміні обстановки відразу помічає це і виявляє не обхідну обережність. Поселившись біля людського житла, може довго не потрапляти людям на очі. Зокрема газета “Молодь України” з цього приводу повідомляє в замітці такий цікавий факт. Паризькі двірники останнім часом стали все частіше скаржитися, що ночами хтось порсається в контейнерах для сміття і розкидає його по дворах і вулицях. Спочатку звинувачували собак. Та біологи незабаром спростували ці чутки з’ясувалось що в Парижі багато лисиць. Звірі уподобали собі ці міські парки, вони риють там нори, виводять лисенят. По¬лювання за мишами та зайцями в сільській місцевості – це занадто далеко і незручно для рудих кумась. Ось вони і пристосувались до життя у місті за рахунок дармових харчів з контейнерів та підбирання їстівних покидків.
До речі, чи така вже хитра лисиця – героїня багатьох казок, як про неї розповідають? Виявляється, ні. Вона більш допитлива, а ніж хитра. Про це свідчать хоча б такі факти. Вона легковірно йде на різноманітні запахи. Її можна заманити, скажімо, запахом скипидару, ефірних масел, розчином триметиламіду, чи навіть розсолом оселедця або губною помадою. Більш того, вона біжучи своєю тропою, обов’язково зверне осто¬ронь, щоб розгледіти загублений блискучий ґудзик, цукеркову обгортку, кишенькову хустку або перочинний ніж. І нічого, крім наївної цікавості, в діях лисиці помітити не вдається.
Від екології довкілля до екології душі
