Єнот і єнотовидна собака - це різні звірі?
Так, хоча й вони обоє хижі савці, але належать до різних родин: єнот - до єнотових, єнотовидний собака - до собачих. Мабуть, єдина схожість - довга шерсть на щоках, ніби розчесані "баки". А ось допитливо-діловий погляд єнота немає нічого спільного з боягузливим, ніби спідлоба, поглядом мангута чи мангала (так цього звіра називали усурійці). Єнот по деревах краще за кішок лазить, мангут - навіть на невисокий пеньок залізає неохоче. Єнот свою здобич у воді передніми лапками старанно виполоскує, а мангут їсть там, де знайшов. До того ж хвіст у єнота довший і розділений поперечними темними смугами.
Єнотовидну собаку привезли в Україну з Далекого Сходу незадовго до Другої світової війни. Відтоді він непогано тут прижився, а оскільки наприкінці квітня самка приводить аж від 6-8 до 12-16 цуценят, то щоразу його чисельність збільшується.
Єнотовидний собака — звір незвичайний. Характерною рудо-чорною «маскою» на мордочці та пишними бакенбардами він схожий на американського єнота-полоскуна. У Росії його часто називають уссурійським єнотом. Єнотовидний собака живе в лісах Південно-Східної Азії й російського Далекого Сходу, а також у європейській частині Росії.
Восени звір посилено харчується й накопичує чимало жиру. Це дозволяє йому взимку впадати у короткотермінов
у сплячку. Однак узимку сон нетривалий і переривається у відлигу, коли єнотовидні собаки залишають притулок і бродять зимовим лісом.
Від інших представників родини собачих (серед них лисиця, вовк) єнотовидний собака дуже відрізняється ззовні. Тіло його присадкувате, завдовжки 80 сантиметрів. Він має короткі, але сильні ноги; невелику голову з помітно звуженою мордою; широкі, округлі, майже заховані в хутряному покриві вуха. А хутро у єнотовидного собаки хоча і тепле, довге й густе, набагато тяжче за лисяче і носиться недовго, швидко стаючи негарним, як жмут клоччя.
Хоча єнотовидні собаки і ведуть нічний спосіб життя, проте в глухих місцевостях, де їх не турбують, вони нерідко активні і вдень. Їх полювання і полюванням важко назвати: повільно бродить у лісі боягузливий звір, принюхуючись до кожного кущика, пенька, нірки. А нюх у нього розвинений особливо гостро, і тому він легко знаходить мишей, слимаків, зайченят, їжачат, ящірок, гнізда птахів і навіть кладки яєць черепах, зазвичай закопаних на глибині близько 15 сантиметрів. Єнотовидні собаки грабують гнізда навіть тих птахів, які будують свої гнізда на воді, тому що вони із задоволенням залазять у воду і відмінно плавають. Улітку звірята харчуються і рослинами: плодами диких дерев, ягодами, різними овочевими культурами.
Слух і зір у цих тварин розвинені гірше, тож і виробилась у них властивість затаюватися. Рятуючись від переслідування, єнотовидний собака ховається у високу суху траву, міцно притиснувшись до землі, заплющує очі і прикидається мертвим - під густою шубою нечутно б'ється серце, не видно дихання. Звір не видає себе жодним рухом навіть тоді, коли на нього наступити чи коли його кусають собаки.
Живуть єнотовидні собаки переважно біля водойм, на болотах, у вологих лісах. Такі умови існування не сприятливі для риття нір, у яких вони звичайно живуть у себе на батьківщині. Ось чому в нас вони використовують нори лисиці, борсука або різні укриття під коріннями дерев, у заростях чагарника та в очереті.
У порівняно теплі, м'які зими в Україні єнотовидні собаки ніколи не залягають у сплячку, вони тільки довше перебувають у схованках. У заметілі, коли різко знижується температура, вони впадають у дрімотливий стан. Ті ж, у яких відклалось мало жиру, і далі блукають, шукаючи хоч би якогось корму.
Джерело інформації: https://detoznaniya.net.ua/divni-rekordi-ssavciv/sobaka-yakij-vpadaye-u-splyachku/
